Ваш інфопривід може бути справді сильним, але журналіст цього не побачить, якщо пітч неправильно «упакований».
Довгий вступ замість суті. Новина, захована у третьому абзаці. Тема листа, схожа на заголовок корпоративного пресрелізу. Однаковий текст для всіх медіа, у якому змінюється лише ім’я адресата.
Усе це — бар’єри між хорошою ідеєю та її реалізацією.
Журналісти щодня отримують десятки, а подекуди й сотні звернень. Тому спочатку вони не читають пітч — вони його сканують, шукаючи відповіді на кілька запитань:
— Що сталося?
— Чому це важливо саме зараз?
— Чому це має значення для моєї аудиторії?
— Які дані, коментарі чи доступ до спікерів ви можете запропонувати?
Але правильної структури недостатньо. Два журналісти можуть писати про одну галузь, але розглядати її крізь різну оптику: бізнес, споживачів, регулювання чи ринкові тренди. Тому персоналізація — це не згадати у листі останню статтю журналіста. Це подати історію так, щоб він одразу побачив у ній матеріал саме для своєї аудиторії.
Якісний пітчинг починається не з написання листа, а з дослідження медіа, журналіста та його редакційної оптики.
Сильна упаковка не врятує слабку історію. Але слабка упаковка легко поховає сильну. Тому структура і форма пітчу — це частина комунікаційної стратегії.
